Верховний Суд роз'яснив, які дії кваліфікуються як опір поліцейському

Суть справи: ВС розглянув касаційні скарги захисника і засудженого на ухвалу апеляційного суду про залишення без змін вироку районного суду, який визнав доведеним, що особа, погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинила конфлікт з трьома інспекторами патрульної поліції, які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Крім того, ігноруючи законні вимоги поліцейських пред'явити документи на транспортний засіб і на право водіння, чоловік фізично протидіяв інспекторам надіти на нього наручники з метою доставки до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір і вдарив кулаком в обличчя одного з інспекторів, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 342 і ч. 2 ст. 345 КК України ).

Позиція боку захисту: оскільки засуджений не порушив ПДР, то вимога поліцейських надати водійське посвідчення і документи на автомобіль було незаконним і не створювало обов'язки йому підкоритися, а відповідно, і дії, спрямовані на ухилення від виконання такого незаконного вимоги, не можуть розцінюватися як опір.

Верховний Суд в постанові № 444/2115/17 від 20.10.2020 не погодився з такою позицією, вказавши таке.

Невиконання вимоги працівника поліції, яке, очевидно, входить в коло його повноважень, не може бути визнано правомірним, якщо особа, в залежності від того, як воно оцінило ситуацію, вважає таку вимогу безпідставним , навіть якщо згодом виявиться, що ця вимога грунтувалося на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мало достатніх підстав. Таким чином, наявність або відсутність у поліцейського підстав для пред'явлення вимоги, входить в межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання про наявність чи відсутність складу злочину, передбаченого статтями 342 і 345 КК України.

Крім того, в касаційній скарзі захисник зазначив, зокрема, що суди не взяли до уваги факти, що вказують на відсутність в діях особи складу інкримінованих йому злочинів, оскільки дії особи були спровоковані незаконними діями співробітників поліції.

Читайте також: Діє нова редакція правил дорожнього руху: що врахувати водіям, пасажирам, велосипедистам і пішоходам вибирайте комплексне рішення LIGA360: АДВОКАТ  від ЛІГА: ЗАКОН, яке поєднує головні інструменти для ефективної роботи адвоката в єдиному робочому просторі. Будьте в курсі всіх законодавчих новацій і правової картини дня. Уникайте ризиків негативного проходження справи, швидко підбираючи релевантні судові рішення з 85 млн доступних. Аналізуйте подібні справи і рішення з правовою позицією ВС. Перевіряйте контрагентів і бізнес-партнерів.

Щодо розмежування опору і самозахисту

На думку ККС ВС, вирішуючи питання про наявність в діях обвинуваченого «опору» в значенні ст. 342 КК, суд повинен прийняти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських при пред'явленні ними вимоги і при подальшому розвитку подій в зв'язку з цими вимогами.

Згідно з усталеною судовій практиці опором в значенні ст. 342 КК України є активний фізичний опір виконанню поліцейським його законних повноважень. Виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченого складу «опору» в значенні цього положення звинувачення має довести як наявність об'єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченого, так і спрямованість її наміру саме на протидію виконання службових повноважень.

Читайте також: ТОП-5 суперечливих правових позицій Верховного Суду

Слід брати до уваги, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданого і надмірного насильства з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір по ст. 342 КК України. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удар кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором в значенні ст. 342 КК України, оскільки їх мета полягає не в протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров'я людини .

Щоб провести не завжди очевидну кордон між опором в значенні ст. 342 КК України і діями, обумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом , суду треба взяти до уваги не тільки факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченого, а й контекст, в якому відбулася подія .

Для цього слід враховувати відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, згідно з вимогами, зазначеними в ст. 29 Закону України «Про національну поліції», поліцейські заходи повинні бути, серед іншого, необхідними і пропорційними. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого складу опору, суд повинен переконатися, що застосовані до обвинуваченого заходи з боку поліції були необхідними і пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, встановленої законом.

Крім того, згідно зі ст. 43 Закону «Про національну поліції» поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити людини про намір застосувати фізичну силу і надати їй достатньо часу для виконання законного вимоги поліцейського. Зазначене положення звільняє поліцейського від цього обов'язку тільки в разі, якщо зволікання із застосуванням сили може привести до посягання на життя і здоров'я людини та / або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, яка склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим. Якщо поліцейський застосовує силу без попередження, суд повинен визначити, чи не обумовлені дії особи інстинктивною реакцією на несподівану для нього насильство і спробою відвернути небезпеку для життя і здоров'я.

Ці ж міркування потрібно брати до уваги також для оцінки наявності або відсутності складу злочину, передбаченого ст. 345 КК України.

Колегія суддів Кримінального суду ВС частково задовольнила касаційні скарги, скасувавши постанову апеляційного суду і призначивши розгляд в суді апеляційної інстанції.

Відповідне рішення у справі № 444/2115/17 ВС прийняв 20.10.2020. З його повним текстом можна ознайомитися в  системі аналізу судових рішень VERDICTUM .

Джерело: ЛІГА: ЗАКОН