Постанова КГС ВС щодо зміни черговості задоволення грошових вимог кредитора до боржника у зв’язку з реалізацією предмета забезпечення

У справі про банкрутство Малого спільного сільськогосподарського підприємства «Старт» Господарський суд Одеської області ухвалою частково задовольнив заяву ТзОВ «ФА Україна», визнавши погашеними його грошові вимоги на суму виручених унаслідок реалізації предмета застави коштів, а решту грошових вимог до боржника (майнового поручителя, який одночасно є боржником в основному зобов’язанні), що залишилися незадоволеними, – такими, що задовольняються у четверту чергу.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою змінив ухвалу суду першої інстанції, виключивши з її мотивувальної частини, зокрема, посилання на ст. 45 КУзПБ, і зазначив, що Кодекс не містить спеціальної процедури перенесення вимог кредитора, а визначення черговості вимог кредиторів та внесення змін до реєстру вимог кредиторів має базуватися на законі і визначатися на підставі судового рішення. Для перенесення вимог кредиторів наявність спеціальних процедур не вимагається, адже чинними є норми матеріального права, а саме статей 575, 591, 593, 599 ЦК України, законів України «Про заставу», «Про іпотеку», які дозволяють суду вирішити питання щодо заяви про перенесення вимог.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на помилковість висновку місцевого господарського суду про недотримання заявником встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку для подання заяви з грошовими вимогами до боржника, незважаючи на те, що він подав заяву про перенесення грошових вимог, а не заяву з грошовими вимогами. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що ТзОВ «ФА Україна» звернулося до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника в цій справі в межах встановлених на той час строків, тоді як заява про перенесення вимог кредиторів не є заявою з грошовими вимогами, а для її подання законодавство не передбачає жодних строків і наслідків їх пропуску.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, КГС ВС зробив такий правовий висновок.

Тлумачення абз. 11 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у взаємозв’язку з іншими нормами цього Закону, законів України «Про іпотеку», «Про заставу» та положенням ЦК України із застосуванням системного методу інтерпретації свідчить, що кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Після продажу заставного (іпотечного) майна вимоги забезпеченого кредитора до майнового поручителя, який є одночасно боржником в основному зобов’язанні, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про відмову від забезпечення, включаються до реєстру вимог кредиторів до відповідної черги за правилами цього Закону.

Постанова КГС ВС від 27.05.2021 у справі № 916/1142/18.

Верховний Суд