Нові позиції Верховного Суду за 2021 рік

Незважаючи на приналежність нашої держави до романо-германської правової сім'ї, практика Верховного Суду в Україні посідає важливе місце, зокрема під час винесення судами рішень.

Так, рішення Верховного Суду є пріоритетними, оскільки формують, так звані, доктринальні підходи до деяких правових проблем.

Чому це важливо?

Тому що на практиці ми доволі часто зустрічаємося з відсутністю у законодавстві регулювання того чи іншого питання і, як правило, на допомогу приходять висновки Верховного Суду, які за своєю природою є не лише відображення норми права, але й мають відображення доктрини і формують прецедент.

Отже, пропоную розглянути ТОП-5 правових позицій, ухвалених Верховним Судом у 2021 році. Вказані позиції є ключовими з точки зору автора, проте, були реалізовані в практичній діяльності.

1. Щодо моменту переходу корпоративних прав на частку

Питання переходу корпоративних прав на частку у статутному капіталі товариства довгий час вважалося доволі дискусійним, оскільки:

1) дехто вважав, що перехід корпоративних прав на частку повинен відбуватися з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення старого учасника, та включення нового і відображення відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) про новий склад учасників є необов'язковим;

2) інші вважали, що корпоративні права на частку переходять від старого до нового учасника саме з моменту відображення відомостей в ЄДР про новий склад учасників товариства (презумпція правомірності реєстру).

08.06.2021 Велика Палата Верховного Суду постановляючи постанову № 906/1336/19 вирішила це питання і зазначила про те, що корпоративні права учасників переходять з дня відображення в ЄДР нового складу учасників товаристві, тобто з моменту державної реєстрації.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду підтвердила своїм рішенням те, що корпоративні права учасник набуває саме з моменту відображення про нього відомостей в ЄДР. Так звана презумпція реєстру і забувати про неї не потрібно.

2. Щодо оскарження ухвали про повернення обвинувального акта прокурору.

Якщо виходити із закріпленого в п. 3 ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 392 КПК України загального правила про недопустимість окремого оскарження ухвал та відсутності в нормах КПК України відповідної вказівки щодо можливості оскарження, то ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог гл. 25 КПК України оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Так, до такого висновку прийшла об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 у справі №161/7092/20.

Тобто, оскільки кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акта, що зумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування:

• порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта
• змісту та наявності додатків до обвинувального акта.

3. Розмежування віндикаційного та негаторного позовів.

Прокурор, звернувся до суду з позовом до сільради, чотирьох осіб і трьох товариств про визнання недійсними документів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Велика Палата ВС відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верхового суду, зокрема у справах: № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, № 911/3449/17, про те, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, і про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Чим дещо змінила сталу судову практику щодо розмежування вищевказаних позовів.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц.

4. Ухвала про повернення зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню.

Такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2021 року у справі №333/6667/20.

Суд першої інстанції відмовив у прийнятті зустрічного позову,в свою чергу апеляційний суд повернув заявникові апеляційну скаргу.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики, скасував судове рішення апеляційного суду і направив справу на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд зробив такі правові висновки:

• особа не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення;
• апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Отже, процесуальним законом визначено єдиний уніфікований підхід при застосуванні наслідків подання позовної заяви (як первісної, так і зустрічної), яка подана без додержання визначених ЦПК України вимог.

Таким чином, Верховний Суд зробив висновки, що існує необхідність і в застосуванні єдиного підходу при реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви, як первісної, так і зустрічної.

5. Які ж вони належні докази на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки?

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів у розмірі 259 913 грн. На думку позивача, відповідач безпідставно набув, не сплативши орендні платежі за користування земельною ділянкою дані кошти.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС, вбачаючи підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 02.06.2021 року у справі № 201/2956/19.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру.

Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути:

• технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди;
• довідка з Державного земельного кадастру;
• витяг з Державного земельного кадастру;
• висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Так, у сформованій судовій практиці належним доказом вважався витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, в свою чергу Верховний Суд назначив і інші докази, перелічені вище.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Висновки

З огляду на вищевказані нові позиції, можна зробити висновок про детальність та скрупульозність досліджень Верховним Судом законодавства у різних сферах правовідносин.

Зокрема, Верховним Судом протягом цього року була поставлена крапка у вирішенні деяких ключових правових проблем (наприклад визначено момент набуття корпоративних прав на частку у товаристві). Вирішення цих проблем в подальшому допоможе судам застосовувати вказані вище висновки при вирішенні схожих судових справ, та буде забезпечувати формування принципу єдності судової практики.

Джерело: "ЛІГА ЗАКОН"