Катування не знає виправдань

Неналежним поводженням може вважатися навіть відсутність чистого повітря в камері чи тримання за ґратами будь-якою ціною

В„–18-19 (1368-1369) 10.05—18.05.2018

Олександр ДРОЗДОВ, адвокат, голова ВКДКА, перший проректор Вищої школи адвокатури, к.ю.н.; Олена ДРОЗДОВА, адвокат, помічник першого проректора Вищої школи адвокатури, к.ю.н.

360

Європейські стандарти вимагають від судів активнішої позиції в протидії жорстокому поводженню з людьми. Адже саме суд є найбільш дієвим засобом захисту прав і свобод людини. Проаналізуємо, які дії або умови тримання за ґратами розцінюються судами як катування.

Тортури за визначенням

Тортури та нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження є досить латентним явищем. Заборона катування, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження, закріплена у ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є абсолютною за своїм характером і не підлягає обмеженням чи виняткам. Ні суспільна небезпека, яка загрожує життю нації, ні винятково складні випадки боротьби з організованою злочинністю чи тероризмом, ні будь-які інші обставини не можуть слугувати підставами для відступлення державами — учасницями конвенції від свого зобов’язання.

Визначення поняття «катування» міститься в ст.127 Кримінального кодексу: «Умисне заподіяння сильного фізичного болю або

фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб».

Український законодавець в основу поняття «катування» поклав дещо інші критерії. Адже норми вітчизняного законодавства спрямовані на будь-яку особу, тому закон не містить вимог щодо наявності спеціального суб’єкта.

Катування може здійснюватись у пасивний спосіб (за мовчазної згоди посадових осіб УВП, шляхом ненадання своєчасної медичної та іншої допомоги). Водночас, виходячи з визначення дефініцій катування в міжнародному праві, воно відрізняється від інших видів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження двома елементами:

• тяжкістю завданого болю і страждань;
• навмисністю і наявністю певної мети.

З огляду на постійний розвиток практики Європейського суду з прав людини змінюється й українське законодавство та підходи до протидії жорстокому поводженню і відповідальності держави за це.

Ув’язнення осіб з інвалідністю

Так, у справі «Прайс проти Сполученого Королівства» заявниця стверджувала, що за неповагу до суду їй було призначене покарання у вигляді 7 днів адміністративного арешту, а поводження з нею під час тримання під вартою становило порушення ст.3 конвенції. Жінка потерпала від недостатнього розвитку чотирьох

кінцівок (фокомелії), а також захворювання нирок. Після того як її перевели до камери, не пристосованої для осіб з інвалідністю, вона змушена була спати в інвалідному візку, не могла дістати до кнопок негайного виклику, вимикачів і мала користуватися послугами працівників-чоловіків для забезпечення потреб. Крім того, жінка потребувала ліків у зв’язку із захворюванням нирок.

У цьому випадку ЄСПЛ визнав порушення ст.3 конвенції, зважаючи на особливість становища заявника. Умови тримання під вартою, незадовільні для особи з інвалідністю, були б абсолютно прийнятними для здорової людини.

Аналогічний висновок було зроблено й у справі «Вінсент проти Франції». Заявник відбував 10-річний тюремний строк. Після аварії він не міг пересуватися без інвалідного візка. Натомість умови, в яких чоловіка тримали в різних в’язницях, не були пристосовані до його стану.

Суд постановив, що мало місце порушення ст.3 конвенції з огляду на те, що камера була непридатною для осіб з фізичними вадами, які могли пересуватися тільки в інвалідному візку. Не було жодних доказів будь-яких намірів принизити заявника. Однак Суд визнав, що тримання чоловіка з обмеженими можливостями у в’язниці, де він не міг пересуватися і залишити свою камеру самостійно, принижує гідність і становить неналежне поводження у розумінні ст.3 конвенції.

Що стосується справи «Арутюнян проти Росії», то в цьому випадку заявник був прикутий до інвалідного візка і мав численні проблеми зі здоров’ям, включаючи невдалу трансплантацію нирок, дуже поганий зір, діабет і ожиріння. Його помістили в камеру на четвертому поверсі будівлі без ліфта; медичні та адміністративні приміщення були розташовані на першому. Через відсутність ліфта заявник змушений був регулярно підніматися й спускатися сходами, щоб отримати гемодіаліз та іншу необхідну медичну допомогу.

Тож Суд постановив, що мало місце порушення ст.3 конвенції. Зокрема, зазначив, що національні органи влади не забезпечили заявнику належних умов відповідно до його стану та ефективного доступу до медичних закладів.

Здобуття показань

У справі «Аксой проти Туреччини» досліджувалося застосування до підозрюваного в тероризмі так званого методу ластівки (людину, роздягнувши догола, підвішують, зв’язавши за спиною руки). ЄСПЛ зазначив, що такі дії вчинялися навмисно і потребували відповідної підготовки. Метою було отримання зізнання й певної інформації.

Крім того, що заявник зазнав жахливого болю, він також постраждав від паралічу обох рук, який згідно з медичним висновком отримав унаслідок підвішування. Відповідно до рішення Суду таке поводження підпадає під критерії катування.

До Івана Нечипорука також застосовувалися різні методи катувань, у тому числі з використанням електричного струму, задля отримання зізнання у вбивстві, хоча його було затримано за інший злочин. Зважаючи на те, що його вагітну дружину — Наталію Йонкало — допитували в той самий час і він боявся за можливе подібне поводження з нею, це додало чоловікові додаткових моральних страждань.

Тож у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник став жертвою особливо серйозних і жорстоких

страждань, які були кваліфіковані як катування.

Ще один громадянин України — Олексій Афанасьєв поскаржився в Страсбург на те, що під час перебування у відділку міліції на нього наділи наручники й били, доки він не зізнався в скоєнні злочину. Під час медичного огляду встановлено, що було ушкоджене ліве вухо, зафіксовано синці на тілі, обличчі, лівій руці та лівій нозі чоловіка. Дата таких ушкоджень збігалася з датою затримання.

Хоча факту побиття саме працівниками міліції не було встановлено, у справі «Афанасьєв проти України» Суд зазначив, що держава має відповідати за фізичну недоторканність осіб, яких тримають під вартою. Крім того, вона зобов’язана належним чином розслідувати скарги на застосування недозволених методів ведення слідства.

Неприпустимі зізнання

Українські суди теж беруть до уваги практику ЄСПЛ, розглядаючи скарги на неналежне поводження із затриманими. Так, Іванівський районний суд Одеської області вироком від 10.04.2017 (справа №499/915/16) визнав особу невинуватою у пред’явленому обвинуваченні, передбаченому ч.2 ст.121 КК, та виправдав за недоведеністю її участі у вчиненні правопорушення. Обвинувачений наполягав на тому, що орган досудового розслідування сфабрикував справу. А свідчення він давав унаслідок застосування до нього насильства й погроз щодо притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин — за ст.115 КК, за який передбачене довічне позбавлення волі.

Від побоїв на тілі чоловіка залишилися синці, садна та сліди електрошокера, які у відділку поліції бачила його мати. За таких обставин під час допиту та проведення слідчого експерименту він обмовив себе.

Сторона обвинувачення мала надати пояснення з приводу наявності в обвинуваченого тілесних ушкоджень. Однак не було докладено жодних зусиль для встановлення природи цих ушкоджень; обґрунтованих пояснень, відповіді на повідомлення не надано; клопотань із цього приводу в судовому засіданні прокурором не заявлено.

Висновками експертів версії щодо виникнення ушкоджень унаслідок застосування електричного струму працівниками поліції спростовано не було; і жодного альтернативного пояснення щодо походження тілесних ушкоджень так і не було наведено.

Суд розцінив застосування до обвинуваченого під час його перебування в поліції електричного струму, що є особливо тяжкою формою жорстокого поводження, здатною викликати сильний біль і нестерпні страждання, як катування. Також відзначається, що «застосування до обвинуваченого сили мало на меті його приниження, підкорення та примушення його до надання зізнавальних показань щодо скоєння тяжкого злочину, тому створюється враження, що обвинувачений міг дати зізнавальні свідчення недобровільно».

Таким чином, суд дійшов висновку щодо неможливості прийняття показань обвинуваченого, а також низки інших доказів, які містять відомості про визнання вини обвинуваченим, отримані шляхом жорстокого з ним поводження. Протилежне зводило б нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе, попри те, яку вагу ці зізнання мали в доказовій базі, і незалежно від того, що він неодноразово підтверджував їх під час слідства.

В іншій справі (№10-222/2009) ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22.12.2009 скасовано постанову Шевченківського районного суду м.Чернівців, якою залишено без задоволення скарги 4-х заявників на постанову прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи.

Заявники вказували, що працівники УБОЗ почергово їх били, вимагаючи змінити показання, які вони давали слідчому. Фізичний і психологічний тиск тривав 1,5 год. У результаті застосованого насильства вони погодилися змінити показання. Після цього їх відвезли до кабінету слідчого, де вони в присутності працівників УБОЗ, які продовжували чинити фізичний і психологічний тиск, змушені були дати неправдиві свідчення.

В одного із заявників були виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді синців на голові, правому плечі, лівому стегні, що з’явилися в результаті застосування твердих тупих предметів і за часом виникнення можуть припадати на день цих подій. З листків непрацездатності вбачається, що двоє заявників перебували на стаціонарному лікуванні, в одного вказаний діагноз — «забій голови».

Враховуючи ці обставини, а також той факт, що прокурор не з’ясував природи тілесних ушкоджень, колегія суддів дійшла висновку про необхідність поновлення строку на оскарження постанови прокурора.

Приниження триманням під вартою

Розглядаючи справу №521/4695/15-к щодо подій 2.05.2014 на Грецькій площі в Одесі,

Іллічівський міський суд Одеської області у вироку від 18.09.2017 серед іншого звернув увагу на обставини досудового розслідування щодо одного з обвинувачених.

Так, проаналізувавши обставини застосування правоохоронними органами заходів, спрямованих на його тримання за ґратами будь-якою ціною, суд дійшов висновку, що вони мали на меті викликати в обвинуваченого почуття страху, пригніченості та безпорадності й зламати його фізичний і моральний опір. Саме про це свідчить спроба суїциду, адже після внесення застави чоловік мав бути звільнений, але його продовжували тримати під вартою.

У вироку нагадується, що поводження може вважатися таким, що принижує гідність людини, якщо воно спрямоване на те, аби викликати в неї почуття страху, пригніченості та безпорадності, образити й, можливо, зламати фізичний і моральний опір. Крім того, достатньо того, що потерпілого принижують у його власних очах (справи «Янков проти Болгарії», «Свінаренко та Сляднєв проти Росії»).

Щоб арешт або затримання були такими, що принижують гідність у розумінні ст.3 конвенції, образа або збентеження, які вони викликали, мають досягти особливого рівня та в будь-якому випадку відрізнятися від звичайного ступеня приниження, притаманного арешту або затриманню (справа «Оджалан проти Туреччини»).

В цій справі суд вважає, що застосовані до особи з боку правоохоронних органів заходи кримінального процесуального примусу є безпрецедентно незаконними та брутальними, такими, що свідчать про впевненість їх виконавців у своїй безкарності.

Лікування в СІЗО

У рішенні у справі «Коваль проти України» йдеться про те, що заявник перебував під вартою в СІЗО №13, у камері розміром 14 м², в якій було ще 11 осіб, деякі з них страждали на туберкульоз і венеричні хвороби. Врахувавши доповіді Комітету з питань запобігання катуванням та уповноваженого ВР з прав людини, а також інші докази, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення ст.3 конвенції щодо як умов тримання під вартою, так і відсутності належного лікування заявника та загострення деяких хвороб в умовах СІЗО.

У свою чергу Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області, розглядаючи клопотання про продовження запобіжного заходу, не побачив існування прямої небезпеки здоров’ю обвинуваченої. Хоча захисник наполягав на заміні запобіжного заходу на більш м’який, оскільки жінка страждає на відкриту форму туберкульозу, потребує належного лікування, яке в СІЗО не можуть забезпечити.

В ухвалі від 19.05.2006 (справа №396/2687/15-к) зазначено, що в наданих довідках не вказано про неможливість тримання обвинуваченої в СІЗО, а йдеться лише про необхідність подальшого спостереження, обстеження та лікування. Тобто вказується на проблему з лікуванням, яка, на думку суду, може бути усунена керівництвом СІЗО за умови належного забезпечення необхідної медичної допомоги.

Водночас суд, керуючись ст.206 КПК, зобов’язав керівництво УВП №14 вжити необхідних заходів для забезпечення прав обвинуваченої на захист здоров’я з огляду на приписи стст.3, 49 Конституції.

Пасивне куріння

До Жовтневого районного суду м.Харкова надійшла скарга про порушення адміністрацією установи виконання покарань прав і свобод ув’язненої під час тримання під вартою. В клопотанні та доповненнях до нього заявниця просить зобов’язати УВП №27 м.Харкова облаштувати камеру для осіб, які не палять, визнати дії адміністрації такими, що порушують її права, та зобов’язати компенсувати їй моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн.

Як зазначено в ухвалі від 31.07.2017 (справа №639/4100/17), відповідно до ч.1 ст.206 КПК кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває особа, котру тримають під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити дотримання її прав.

Слідчий суддя нагадав, що під час розгляду справи «Островар проти Молдови» ЄСПЛ дорікнув керівництву установи виконання покарань, яке нічого не зробило для переведення заявника в камеру для некурців, попри проблеми з його здоров’ям. Беручи до уваги умови в камері, відсутність належної медичної допомоги, вплив сигаретного диму, недостатнє харчування, час, проведений в ув’язненні, і безпосередній вплив цих обставин на здоров’я заявника, Суд констатував, що «жорстокість умов тримання перевищує передбачуваний рівень суворості, властивий триманню під вартою». Отже, внаслідок страждань, яких зазнав заявник, було перевищено поріг жорстокості в розумінні ст.3 конвенції.

Аналогічний висновок ЄСПЛ зробив і в справі«Митрофан проти Молдови». Заявник подав 6 скарг через відсутність вентиляції й доступу до чистого повітря, а також вимагав перевести його в камеру для осіб, які не палять.

Отже, враховуючи стан здоров’я заарештованої, дані медичних довідок та практику ЄСПЛ, суд частково задовольнив скаргу, зобов’язавши УВП №27 перевести жінку в камеру для некурців.