Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Однією з найбільш чутливих галузей правозастосування є здійснення кримінальних проваджень. Значною мірою рівень забезпечення конвенційних прав та врахування практики ЄСПЛ в діяльності національних судових органів залежить від правових позицій, які формує найвищий судовий орган у країні — Верховний Суд. Адже відповідно до визначених законом повноважень, Верховний Суд не тільки виконує свою основну функцію — здійснення правосуддя, але й покликаний формувати єдину правозастосовчу практику.
На жаль, в межах здійснення кримінальних проваджень значною мірою зазнають обмежень та навіть порушень основні конвенційні права людини: право на свободу та особисту недоторканність, на захист від свавільного втручання в особисте і приватне життя, захист права власності та ін.
Так, у даній статті автор пропонує ознайомитися з практикою ЄСПЛ щодо порушень права на свободу, практикою ВС щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проблемами перегляду справи за виключними обставинами.
З моменту початку роботи нового Верховного Суду у грудні 2017 р. було прийнято низку рішень, які змінили підхід до застосування певних норм КПК України та зняли окремі суперечливі питання.
У публікації проаналізована судова практика Великої Палати ВС і Касаційного кримінального суду у складі ВС за період 2019‑2020 рр., а також виділені рішення, які є найбільш значущими для кримінальної юстиції та були предметом серйозної дискусії серед практикуючих юристів. Деякі з цих рішень відіграють важливе значення для резонансних справ, які наразі перебувають на стадії досудового розслідування або судового розгляду.
Аналіз судової практики ВС вказує на її гнучкість, здатність постійно розвиватися і змінюватися, але при цьому важливо забезпечити її послідовність і несуперечливість.
В реаліях сьогодення корупцію можна порівняти з вірусом, який вразив фактично всі гілки влади. Це явище має найвищу пристосовність, безперервно видозмінюється і вдосконалюється, використовуючи недоліки й прогалини контролю та відповідальності, а тому є серйозною загрозою верховенству права, демократії та прав людини, загрожує нормальному розвитку і функціонуванню ринкової економіки.
Відомий факт — знання «кухні зсередини» дозволяє нам розуміти всі процеси краще та реагувати відповідним чином. Методику розслідування корупційних та пов'язаних з нею кримінальних правопорушень умовно можна класифікувати залежно від їх видів. Окрім того, методика розслідування розрізняється за підставами внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань
Для прикладу пропонується розглянути склад злочину, передбачений ст. 191 Кримінального кодексу України, як один з найпоширеніших у сфері корупційних злочинів — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Необхідно розуміти, що питання тимчасового обмеження конституційних прав громадян, чим по суті є НСРД, потребує детальних регламентів та створення єдиних зразків процесуальних документів, якщо цей інститут надалі залишатиметься у Кримінальному процесуальному кодексі України.
Проте проблема не лише в неоднаковому розумінні учасниками процесу того, як має проводитися той чи інший захід, або як має виглядати документ, що створюється у процесі проведення НСРД чи за їх результатами. Турбують також неоднакові підходи до цього питання з боку суддів як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду обвинувального акта.
Так, питання судового контролю під час проведення НСРД, враховуючи відсутність чітко регламентованих процесів, які можна перевірити на будь-якій стадії провадження, постає особливо гостро, оскільки такий контроль фактично є єдиним засобом захисту від неправомірного втручання в особисте життя громадян.
Своєрідним «вірусом», який все частіше вражає бізнес-спільноту, є обшуки в межах кримінальних проваджень, переважно «фактових». Обшук завжди є раптовим та неприємним, таким, що порушує звичайний розпорядок роботи підприємства або особи, у житлі якої проводять таку слідчу дію. Мета правоохоронців завжди одна — вилучити та арештувати майно. Однак подекуди вилучають все, що бачать, мотивуючи свої дії «в інтересах слідства», а «потім розберемося, що нам потрібно, а що ні».
Причиною цього є також те, що ухвали слідчих суддів про дозвіл на обшук містять такі розмиті формулювання як «речі та документи, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення», «грошові кошти», «блокноти, ноутбуки, системні блоки, планшети та інші носії інформації». Тому правоохоронці мають широке поле для дій, до того ж норма про тимчасове вилучення майна їм чудово в цьому допомагає. Наслідок — паралізована робота підприємства та збитки, які вже ніхто не відшкодує, а також витрачена купа часу, щоб все ж таки домогтися повернення вилученого майна.
У даній статті автор надає відповідь, що робити, якщо майно все ж таки вилучили.
01.01.2020 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». Цим законом до «антикорупційного законодавства» України було введене таке нове для нашого законодавства поняття як «викривач».
Цим законом врегульовується статус викривачів, їхні права та гарантії, способи повідомлення про корупцію, обов'язки та повноваження органів, на які покладається реалізація норм закону — Національне агентство з питань запобігання корупції та Національне антикорупційне бюро України.
Хто ж такий викривач? У даній статті надана відповідь на зазначене питання.
У ЗМІ часто з'являються повідомлення про мільйонні суми застав для осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення.
Як визначаються такі суми? Що конкретно враховує суд? Автор пропонує дослідити практику суду та з'ясувати, які обставини впливають на визначення розміру застави.
Для аналізу судової практики обрано ВАКС, оскільки цей суд ретельніше досліджує всі критерії та оцінює ризики для визначення розміру застави. Інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що за час роботи з 05.09.2019 р. ВАКС розглянув 214 клопотань про застосування застави.
Органи правопорядку (така назва міститься в Конституції) — це наша охорона, ми (громадяни) за свої гроші найняли озброєних людей і довірили їм нашу безпеку. На жаль, трапляються непоодинокі випадки, коли наша безпека відчуває себе кимось іншим, забуває про своє призначення і вважає, що має право «отримувати» зі своїх роботодавців за правом сильного. Такі реалії сьогодення.
Для захисту потрібно чітко усвідомити, що реальної правоохоронної допомоги від держави марно очікувати, часто держава в особі органів правопорядку може лише зафіксувати той чи інший випадок порушення закону. Тому потрібно вміти та мати можливість захищатися від держави.
Дійсно, як захистити клієнта від незаконних дій правоохоронних органів?
В теорії кримінального процесу обшук — лише одна зі слідчих дій, проте на практиці він може стати кульмінаційним моментом усього розслідування. Часто факт причетності компанії до справи розпочинається і завершується лише обшуком, або справа не доходить до суду й обшук стає найбільш проблемним етапом справи через складність повернення вилученого майна.
Правоохоронці ніколи не соромляться використати цю можливість і вилучають документи «по максимуму», часто нехтуючи законом і тим, що прописано в ухвалі суду. Ключові проблеми — необґрунтоване надання дозволу на обшук, відсутність чіткого переліку речей, які можна вилучити, порушення процедури під час обшуку, неповернення майна навіть за прямих вказівок закону на це.
Незважаючи на зазначене, для клієнтів надважливим є оперативне та результативне повернення їхнього майна. У статті автор пропонує розглянути, як зробити це найбільш ефективно.
Джерело: "Юридична Газета"
_03_03.png)
